Домой Последние новости Украины Мріяла з дитинства: 20-річна волинянка замість сцени обрала військову службу

Мріяла з дитинства: 20-річна волинянка замість сцени обрала військову службу

91
0

Мріяла з дитинства: 20-річна волинянка замість сцени обрала військову службу

Дівчина з села Ветлів Любешівського району Світлана походить зі співочої родини Дишків-Ліників, відомої далеко за межами рідного села. От тільки не про сцену здавна мріяла дівчина – хотіла бути військовим медиком. Їй трішки за 20, і вже рік як проходить службу за контрактом.

Про це повідомляє Любешівська районна газета «Нове життя».

Попри те, що в сім’ї завжди був культ пісні, сцени, бо ж мама працює в галузі культури багато років, Світлану не приваблювала думка і собі присвятити життя цьому. Звичайно, помагала в організації та проведенні різних святкових заходів у клубі, в селі. Проте думка бути військовим медиком не полишала. Особливо це зрозуміла, коли навчалася на медсестру в Яготині на Київщині. Після отримання диплому майже рік працювала в лікарні Борисполя у кардіологічному відділенні, практику проходила в приватній стоматологічній клініці в Любешеві. Але коли її подруга дитинства Наталка, котра родом із Гірок, запропонувала піти на контрактну службу військовим медиком в одній із частин, що базуються в селі Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, одразу ж погодилася. Чоловік Наталії служить там, подруги час від часу бачилися, спілкувалися та обговорювали перспективи. Ось так і знайшлася можливість реалізувати одну зі Світланиних мрій.

«У червні 2019 року я поїхала у військову частину на співбесіду. Питали багато про що, в тому числі, чи розумію, що майбутня служба не виключає перебування в зоні бойових дій, адже в країні йде війна. Проте мене це не відлякало. Після розмови завірили, що підходжу їм, та обіцяли передзвонити щодо того, чи мене приймуть служити за контрактом. І от у жовтні мені зателефонували із військової частини й запитали, чи не передумала служити, попередивши, що контракт маю підписати на три роки. Звичайно, я не передумала, і невдовзі з військової частини надійшло відношення про посаду, на якій хотіли б мене бачити», — пригадує волинянка, з чого починалася її служба.

Військово-лікарську комісію вона пройшла в Любешові у супроводі представника районного військового комісаріату. То був листопад. Мама дівчини одразу погодилася з рішенням молодшої донечки, а от тато дуже переймався, чи його кровинка, така ніжна, тендітна, жіночна, справиться із військовими суворими буднями. Хоча чудово знав наполегливу, навіть мужню натуру Світлани. Швидко пролетів місяць перебування вдома, і благословили батьки її на непростий шлях військовослужбовця.

«Півтора місяця на Чернігівщині проходила наша землячка курс молодого бійця: жила в казармі, щодня підйом о четвертій ранку, пішки кілометрів три на тактополе у повному обмундируванні, в «броніку» вагою з 15 кілограмів. Там було все, як і належить для початківців — копання окопів, розбирання-збирання автомата, стрільби тощо», — розповідає Світлана.

Нелегко фізично доводилося, та й морально мала звикнути до того, що вона – не дівчина чи жінка, а військовослужбовець, і жодних поблажок через стать не буде, зізнається Світлана Дишко. Проте вона звикла завжди досягати цілі, тож згодом труднощі залишилися позаду. А попереду була присяга. Випала вона на перше лютого. Рідних не було. Та й незадовго до того – 18 січня – свій день народження, Новий рік та Різдво вперше Світлана зустріла не в колі родини. Але у нашої землячки, за її ж словами, — «недівчачий» характер, тож строга дисципліна, кожна подія в армії лише загартовують. І те, що там гендерна рівність, Світлані дуже подобається.

Вона служить у підрозділі «медична служба» міжвидового центру підготовки підрозділів ракетних військ і артилерії, посада — «військовий санітар». В її обов’язки входять і практика, і теорія. Раз у тиждень проводить у частині заняття для солдат-строковиків та контрактників – навчає їх, як потрібно транспортувати поранених, як правильно їм накладати пов’язки при різних видах поранень. У інші дні проводить дівчина прийом та супровід хворих, поранених бійців «санітаркою» (так називають автомобіль «швидкої») до госпіталя. Також буває присутня на бойових навчаннях, підривах. Коли влітку бушували лісові пожежі, наша землячка залучалася до складу бригад, які їх ліквідовували.

«Нудно ніколи не буває. Колектив нашого центру дуже дружний. Один за одного переживаємо, підтримуємо. Є в нас професіонали, котрі служать по чверть віку, також чимало віком по 35 років. Дівчата майже всі молоді, по 25 років, а я – наймолодша, бо прийшла, коли мала лише 22», — спокійно і ніби буденно оповідає про свою службу красива і така на вигляд тендітна Світлана Дишко.

А військова форма на ній свідчить, що вона – справжній військовослужбовець, котрий розуміє, що завтра може бути неспокійним і небезхмарним. Для неї дуже важливо, що батьки підтримали в рішенні бути військовим медиком, повірили в неї і пишаються її мужністю. Тим, що вона переборола всі труднощі звикання до суворих армійських буднів. Щоправда, каже, для повного щастя їй бракує того, про що мріють усі – і цивільні, і військові, — аби нарешті в Україні настав мир.