Дві долі: як волинянин у 83 роки знайшов своє кохання у будинку престарілих

49

Дві долі:  як волинянин у  83 роки знайшов своє кохання у будинку престарілих

Юрій Бондар із села Холонів Горохівського району все життя холостякував, а коли йому було за 80 років, то знайшов свою Лесю.

Нині Юрію Васильовичу 83. Але поважний вік не зміг зігнути високого і статного чоловіка додолу. Видається, що свого часу він був гарним, атлетичним красенем, — пише видання Вісник.

– Напевно, спортом в молодості займалися? – припускаю одразу.

– Так, було, – і посмішка засвідчує приємні спогади. – Любив важку атлетику. На змаганнях виступав не тільки за Горохівщину, а й за область. Мав побєди. А у 1965 році став абсолютним чемпіоном з важкої атлетики на Волині.

Працював у Горохівському радгоспі-технікумі, а після роботи вільний час присвячував фізичним вправам. Юнак всього себе віддавав спорту. Навіть писав спортивні нариси в районну та обласні газети. Був спортсменом та журналістом в одній особі. Дивуюся, як такого хорошого, розумного та ще й красивого жениха оминали увагою дівчата. Чому так сталося, що жодну не покликав під вінець?

– Та мав їх пару, але ні одна не припала до серця. Я шукав добру, спокійну, не з вредним характером, – чесно зізнається.

Але так склалося, що на старості літ залишився самотою в хаті. Не міг вже дати собі раду. Тому дім подарував похреснику, а сам попросився доживати віку в Берестечківський будинок престарілих. І саме тут у чоловіка несподівано зародилися нові почуття. Припала йому до вподоби пенсіонерка із сусідньої палати.

Леся з цього ж району. Працювала у торгівлі. Мала сім’ю, дітей, але не склалися стосунки з ними через певні обставини. Тож і її стежка привела до цього соціального закладу. Жінка перенесла кілька інсультів. Ледве рухається, погано чує, повільно розмовляє, але усміхається, коли запитуєш про її кавалера.

– Та вона в молодості красоткою була, – бере ініціативу в свої руки Юрій Васильович. – Довгу косу до пояса мала. На всю округу красувалася. Недарма її називали берестечківською русалкою.

– І що, ви в молодості не зустрічалися?

– Нє, ніколи. Видно, не тими стежками ходили, – зітхає пенсіонер.

– А чим же припала Леся вам до серця?

– У неї характер хороший. Жінка спокійна. Прийду, порозмовляємо з нею – й веселіше робиться. На Миколая нас вгощали цукерками, то я її приніс. Вона засміється – і мені файно робиться. Ось так на старості знайшов рідну душу, – щиро каже дідусь.

Руслана ТАТАРИН